Студентка третього курсу медичного факультету Яна Мішко з дитячих років ніколи не могла дивитися, як страждають інші люди, завжди хотіла їм чимось допомогти, щоб вони почувалися краще. Власне, тому й обрала професію лікаря. Наразі її найбільше приваблює кардіологія. Та яку б спеціалізацію вона врешті не обрала, вірить, що в майбутньому стане справжнім професіоналом своєї справи.
– Яно, як ви продовжили б фразу: «Справжній лікар ніколи не може бути без…».
– На мій погляд, справжній лікар ніколи не зможе бути без емпатії, це одна з найважливіших його якостей. Такий лікар завжди зможе віднайти підхід до людини, до свого пацієнта, співпереживатиме йому, відчуватиме його емоції, адже це перший крок для встановлення контакту з пацієнтом, а відтак правильного діагнозу й надалі ефективного лікування
– Охарактеризуйте себе за допомогою лише трьох слів.
– Добра, цілеспрямована та дружелюбна.
– Яка власна риса вам подобається найбільше?
– Цілеспрямованість. Саме завдяки їй у мене постійно знаходяться сили не здаватися й кожну негативну ситуацію, що трапляється, переживати, як досвід, який у перспективі буде мені на користь.
– Що понад усе дошкуляє? Що хотіли б у собі змінити?
– Це, напевно, надмірна емоційність. Вона мені дуже дошкуляє, але поки що мушу з цим боротися, наразі важко її позбутися чи принаймні зменшити.
– Де ви народилися?
– Народилася у маленькому містечку Свалява на Закарпатті. Для мене завжди авторитетом була моя мама Габріела. Вона – сильна жінка, яка дуже багато вклала у мій розвиток і сформувала мене такою людиною, якою я є тепер. У дитинстві я була дуже непосидючою. Мене завжди було всюди багато, іноді надто багато (сміється). Але ближче до 10-11 класу характер сформувався, стала спокійнішою, серйозно почала готуватися до вступу у виш.
– Коли ви відчули чи зрозуміли, що медицина – це ваше?
– Як не дивно, в моїй сім’ї немає лікарів, проте чомусь поклик до медицини у мене вже був із самого малечку. В дитинстві завжди гралася в лікаря, згодом це переросло в захоплення біологією. Гадаю, емпатичність у моєму характері також допомогла мені вибрати цю галузь, адже я ніколи не могла дивитися, як страждають інші люди й завжди хотіла їм чимось допомогти, щоб вони почувалися краще. Крім біології, в школі мені ще подобалася хімія. Певний період я вагалася, чи хочу бути лікаркою, чи викладачкою цих предметів у школі або університеті, але потім зрозуміла, що практична біологія мені більше до вподоби. Так вирішила, що стовідсотково хочу бути лікаркою.
– Чому для вступу обрали саме ТНМУ?
– Університет вибирала дуже ретельно, передивилася багато відгуків про кожен. Відгуки щодо ТНМУ мені значно більше сподобалися, тож подала заявку з першим пріоритетом на Тернопільській медичний університет і вступила сюди на бюджетну форму навчання.
– Що вас особливо вразило в нашому університеті, коли щойно вступили?
– Мені здається, найперше враження від університету в кожного – це коли ми приходимо подавати документи, тобто приймальна комісія. Мене дуже вразили люди, які від ранку до вечора сидять та відповідають на одні й ті ж запитання абітурієнтів і батьків. Вони робили це так грамотно, спокійно, врівноважено! Ніхто нічого зайвого не сказав. Це було так мудро. Я досі дивуюся їхній професійності та людяності.
– Що було для вас особливо складним у перші місяці навчання?
– Ой, перші місяці навчання були дуже-дуже складними. Але потім, коли вливаєшся у студентський ритм, усе стає на свої місця. Щоб не перевтомитися та не вигоріти, в мене був такий засіб: 20 хвилин я виділяла на навчання, потім п’ять хвилин відпочинок, далі знову 20 навчання й п’ять хвилин відпочинок. Так мені вдавалося швидко вивчити матеріал занять, які мають бути наступного дня, та ще й трошки відпочити.
– Що могли б з власного досвіду ще порадити теперішнім першокурсникам?
– Найголовніша порада: знайти собі певний графік, розклад, за яким можна навчатися й водночас не забувати, що треба відпочити. На перших курсах це особливо важко, адже в школі ми звикли постійно отримувати хороші оцінки, мати менше навантаження. Коли ж приходимо в університет, де дуже багато дисциплін і великі обсяги матеріалу, то стає лячно. Але якщо знайти золоту межу між відпочинком і навчанням, то обов’язково буде все ладитися.
– Чи вже пригледілися до певної спеціалізації?
– Наразі трошки є захоплення кардіологією. Вона мені пригледілася, адже мала можливість побувати на практиці в цьому відділенні та побачити багато різних ситуацій, що трапляються з людьми із серцево-судинними патологіями. Так хочеться, щоб таких ситуацій стало менше! Тож бажаю докласти й власні зусилля до цього. Зокрема, на мій погляд, аби менше було саме таких невчасно діагностованих захворювань, лікарі мають знаходити спільну мову з пацієнтами, тобто вчити їх довіряти медикам, до того ж робити це змалечку. В мене нещодавно з’явилися думки щодо лекцій учням початкової школи про людські органи, таким чином встановлювати контакт з дітками та вчити їх трошки довіряти лікарям.
– До яких ще позанавчальних напрямків ТНМУ долучаєтеся?
– У мене ще є лекції про стрес, які я читаю дітям у школах. Є лекції на цю тему й для абітурієнтів, адже стрес їх дуже переслідує. У своїх виступах розповідаю про механізм стресу, як він впливає загалом на весь організм. Знаю, що багато підлітків зустрічаються з такими проблемами, як акне, тож у своїх лекціях теж описувала цю ситуацію, зокрема, як стрес впливає на розвиток акне. Оскільки зараз триває війна, також розповідаю, як можна впоратися з панічними атаками: що це таке та як з цим боротися.
Долучаюся також до волонтерської діяльності. З початку повномасштабного вторгнення допомагаю лікарям в обласній лікарні, беру участь у виготовленні окопних свічок.
Щодо наукової діяльності, то в мене був досвід написання роботи ще на першому курсі. Наукова робота стосувалася питання впливу електронних цигарок на довкілля. Надалі маю на меті взятися за щось цікаве, нове, чого в нашому університеті ще не було.
– Ви згадували про стрес під час війни. Особисто ви які маєте способи, щоб не загрузнути в ньому?
– Підтримувати нині психіку в належному стані вдається, якщо знайти для себе захоплення, що бодай трошки заспокоює, відволікає, при якому можна всі ці негативні емоції виплеснути. Для когось це, наприклад, спорт, різні курси саморозвитку, танці та багато іншого. Я з початку повномасштабного вторгнення тривалий час не знала, як подолати цей стрес, потім вирішила зробити те, на що довго не наважувалася. Зараз стараюся вести свій медичний блог на сторінках в Instagram та Tik Tok, де розповідаю, зокрема, й про негативні емоції, ділюся своїми знаннями, корисною інформацією, яку відшукала. Це допомагає й мені, й іншим людям.
– Поділіться власними секретами, як вдається все поєднувати та встигати?
– Це доволі складне запитання (сміється). Іноді дуже важко все поєднувати, але знову ж таки, повертаючись до того, що сказала раніше, якщо правильно розподіляти власний час, то все буде вдаватися.
– У чому черпаєте сили у складних ситуаціях?
– У складних ситуаціях, скажімо, в навчанні, завжди згадую, як я довго хотіла вступити в медичний університет та як довго мріяла про те, щоб стати лікаркою. Це додає мені сили й бажання йти далі.
– Чи маєте захоплення? Як відпочиваєте?
– Люблю активний відпочинок. Коли приїжджаю додому, беру свого собаку й ми йдемо з ним гуляти в гори.
– Які основні цінності є орієнтиром у вашому житті?
– Особистий розвиток, кар’єра та родина.
– Якщо могли б обрати собі одну надприродну здібність, що це було б?
– Мені здається, це можливість телепортуватися та бути в двох місцях одночасно. Чому? Адже хоча я й стараюся поєднувати навчання зі своїми іншими захопленнями, але це іноді важко. І якщо б я мала змогу телепортуватися, це мені значно полегшило б життя (сміється).
– Яна Мішко через років десять – хто вона?
– Відверто кажучи, не знаю, чи вдасться мені втілити в життя всі плани, які маю, але принаймні хочеться вірити, що буду через десять років успішною лікаркою, яка допомагає людям. Зараз весь час і зусилля приділяю саме цьому, тож хочеться бачити результат своєї праці. Майбутнє пов’язую з Україною, адже всі мої рідні тут, тож важко буде повністю змінювати своє життя без них. Тим більше, що українська медицина зараз дуже розвивається, тож, гадаю, тут є майбутнє й дуже гарне.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА